Не зовите меня на пустую поляну,
Где исчерпан родник, и цветы не растут.
Я на этой земле повторять не устану:
«Слава Богу за всё, хоть и больно мне тут!».
Я люблю тишину и звезду на рассвете,
Щедрость летних дождей, что над лесом идут,
Я люблю месяц май в самом ярком расцвете.
Слава Богу за всё, хоть и больно мне тут!
Я хотел бы спросить, только кто мне ответит,
Неужели любовь – это пряник и кнут?
Или так повелось и сложилось на свете,
Где вначале полюбят, потом – предадут.
Пролетят горьких чувств времена непростые.
Пожелтевшей травы совершенно не жаль.
Словно в душу глядят купола золотые,
Мягким блеском своим сокрушая печаль.
Не зовите меня за моря-океаны,
Пусть там люди сытней и уютней живут,
У России моей зарубцуются раны.
Слава Богу за всё, хоть и больно мне тут!
2014
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Пять минут звучания - Олег Панферов Рассказ писался на конкурс "Рваная грелка". Тема была "Конец истории. Последний человек". В рассказе нет ярко выраженной христианской направленности, я ее и не предполагал.
Но, в любом случае, интересно узнать мнение Общественности :)
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
